Яка вона – українська журналістика?

Щороку шостого червня репортери, аналітики, публіцисти, блогери, редактори, теле- та радіоведучі разом зі своїми колегами відзначають професійне свято – День журналіста. Журналісти Fastiv.tv у цей день відчули настільки сильне натхнення та непереборне бажання працювати, що вирішили порадувати своїх читачів аж двома статтями, що так чи інакше стосуються роботи акул пера.

 

Тож пропонуємо зробити невеличкий екскурс у минуле та пригадати, яко змінювалась українська журналістика за останні, скажімо, 15 років.

 

За часів президентства Леоніда Даниловича Кучми свободи слова як такої не було. Не розповідатиму багато про викрадення та вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Скажу інше: старші колеги розповідали, що тоді ЗМІ – принаймні, державні – насправді щодня отримували так звані «темники». Це такі листи-записки, в яких вказаний перелік тем та вказівки, що і як потрібно подавати, а про які події варто промовчати.

 

Під час президентства Віктора Андрійовича Ющенка ситуація була кардинально протилежною: писали та розповідали абсолютно все. Навіть існувала така точка зору, що варто було б виявляти більше поваги до глави держави. Втім, тоді була інша проблема: журналісти з відвертими статтями та скандальними репортажами не могли достукатися до пана президента зі своїми проблемами.

 

Що і як відбувалося в журналістиці за роки правління Віктора Федоровича Януковича – загально відомо. Українці пам’ятають, як подавали інформацію щодо подій на Майдані ЗМІ, які належали Адміністрації Президента. Особливо – у перші дні.

 

Нині ситуація з цензурою спокійніша. Втім, варто відзначити, що свобода слова залежить не лише від владної верхівки, а й від власника кожного окремого засобу масової інформації. Бо ж, як то кажуть, хто платить – той і замовляє музику. А задача журналіста полягає у тому, щоб через цей «подвійний фільтр» донести-таки максимально правдиву та об’єктивну інформацію до свого читача.

Прокоментувати:

avatar
  Subscribe  
Повідомляти про