Людина-легенда.

Людина-легенда, заслужений тренер України та СРСР, один із діючих тренерів збірної України живе у Фастові. Його запрошували за кордон – а він лишився тут, в однокімнатній квартирі, вдома.
Герой Другої Світової, Вілій Якович Тарнопольський, у свої 90 досі бадьоро виховує юних спортсменів. Пішов на фронт добровільно. Був нагороджений кількома орденами. У Фастові молодий Тарнопольский став простим вчителем фізкультури у ЗОШ №5. Саме тоді почалась історія фастівського баскетболу. Перша зала була всього 54 квадратних метри, що у вісім разів менше, за необхідну. Тренувались вночі, у приміщенні заводу «Червоний Жовтень». На ремонт і форму спортсмени заробляли самі. Перші ж змагання – виграли.
Пізніше, вихованці Тарнопольського стануть гравцями національних збірних та капітаном Української збірної. На той час, Вілій Якович вже мав дві вищих освіти, одна з яких – філософська. Кандидат наук, освічений і розумний він швидко отримав повагу й визнання. У вже рідному Фастові Тарнопольський став частиною тисяч сімей юних спортсменок. Вілій Якович вважає своїм боргом брати участь у житті колишніх вихованок – бути для них опорою і захистом. Міг поїхати до ректора університету, викласти на стіл усі свої нагороди і умовити взяти відмінну спортсменку на бюджетне навчання. Бо ж він – не лише тренер, а вихователь, наставник, друг.
Впертий і вимогливий Тарнопольський не терпить хамства і брехні. Плекає у дітях повагу до старших, шану до вчителів, чесність та ввічливість. До всіх однаково щирий та строгий, Вілій Якович усім серцем любить свою роботу. Каже, що найбільша радість – робити добро, яке корисне іншим. Попри всі свої здобутки, відомий тренер досить скромний у побуті і не прагне до багатства. Під його опікою ДЮСШ отримала сучасний баскетбольний зал. Вдячні вихованці облаштовують спортивну школу, знаючи, що це потішить Вілія Яковича значно більше, ніж особисті блага.
Пан Тарнопольський не скаржиться на владу, бо вміє просити і отримує: «Ви говорите, що влада нічого не робить? Але що зробив ти, щоби влада для тебе щось зробила?» – Говорить він. Немає поганої влади: ми повинні навчитись переконувати: бо добрі справи завжди підтримають, стверджує тренер.
Вдома Вілій Якович – чудовий сім’янин. Досі живе із дружиною і радіє здобуткам дітей та онуків: вони також займались спортом, але пішли в житті іншим шляхом – отримали наукові звання та обіймають керівні посади у державі. Всього досягли самостійно і чесно – так же, як їх батько.
Вілій Тарнопольський – беззаперечний професіонал. Його поважають за знання, відданість справі і численні здобутки. Чи можна навчитись бути Тренером з великої літери? «Це має бути в серці,» – каже він, усміхнений, справедливий, бадьорий чоловік із щасливими очима та відкритим серцем.
За матеріалами особистого інтерв’ю із Заслуженим тренером України, В. Я. Тарнопольським

Анастасія Цвібель